Методичний посібник «Використання OSINT та конфіденційної інформації про українських дітей у кримінальних провадженнях стосовно воєнних злочинів Російської Федерації».
https://rada.info/upload/users_files/04418423/af8e87b564c616d36049fbfe01eb0575.pdf
Методичний посібник розроблено як ресурсний матеріал, спрямований на запобігання порушенням прав дітей, які стали свідками та/або постраждали під час збройної агресії росії проти України.
Видання підготовлено Всеукраїнською громадською організацією – Центр «Розвиток демократії» спільно з Національною соціальною сервісною службою України в
межах проєкту «Справедливість для української молоді: розслідування та переслідування воєнних злочинів проти українських дітей», який адмініструє неурядова організація PH International (зареєстрована як Project Harmony, Inc.) у рамках проєкту за
підтримки Відділу з правоохоронних питань (INL) Посольства США в Україні. Погляди
авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Авторки:
Яковець І.С. – докторка юридичних наук, тренерка НААУ з питань дискримінації,
викладачка та розробниця навчальних програм Національної школи суддів, тренерка
та розробниця навчальних курсів Тренінгового центру прокурорів України, тренерка з
питань СНПК, домашнього та гендерно зумовленого насильства.
Ситник Г.М. – психологиня, юристка, викладачка Київського столичного університету ім. Б. Грінченка, членкиня Національної психологічної асоціації України, психологиня соціального проєкту психологічної підтримки «РАЗОМ».
Овчарова Г.Б. – кандидатка технічних наук, координаторка проєкту «Справедливість для української молоді: розслідування та переслідування воєнних злочинів росії
проти українських дітей» від ВГО – Центр «Розвиток демократії».
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, розпочате 24 лютого 2022 року, спричинило безпрецедентну кризу у сфері захисту прав дитини. Воно
стало однією з найруйнівніших загроз для дитинства, позбавивши дітей безпеки, сім’ї,
освіти, медичної допомоги та права на нормальний розвиток.
Дії Росії на окупованих територіях супроводжуються системним насильством:
стратами, нападами, свавільними затриманнями, катуваннями, втягуванням у проституцію та порнографію й іншими формами жорстокого поводження, від яких страждають
усі громадяни України, передусім діти.
Одним із найсистемніших злочинів є примусове переміщення та депортація
українських дітей. За наявною інформацією, понад 20 тисяч українських дітей були
примусово переміщені або депортовані Росією з тимчасово окупованих територій після її повномасштабного вторгнення1
.
За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, у період із 24
лютого 2022 року до 31 серпня 2024 року Моніторингова місія вже задокументувало
12 випадків сексуального насильства, скоєного російськими військовими на початку
окупації стосовно 10 дівчаток і 2 хлопчиків віком від 3 до 17 років2
. Офісом Генерального прокурора на 29 травня 2026 року зафіксовано 23 випадки сексуального насильства, пов‘язаного з конфліктом, в яких постраждали 22 дівчини та 1 хлопець3
.
Упродовж 2022–2023 років також зафіксовано випадки позбавлення життя дітей, зокрема страти 5 хлопців і 2 дівчат4
, і ця цифра не є остаточною, оскільки наразі
відсутній доступ до окупованих територій і невідомо, що відбувається з викраденими
дітьми на території Російської Федерації.
Поряд із цілеспрямованим насильством значну загрозу для дітей становлять масовані атаки із застосуванням далекобійної зброї. З лютого 2022 року в Україні щонайменше 34525
дитини загинули або були поранені. Реальна кількість, ймовірно, є вищою,
адже враховані лише підтверджені ООН випадки.
Статистика війни свідчить: кількість постраждалих дітей продовжує зростати.
Лише у березні 2026 року внаслідок атак постраждали 89 дітей – на 65% більше, ніж
у лютому. У першому кварталі 2026 року їх кількість зросла на 49% порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Наведені дані свідчать про масштабний і системний характер шкоди, завданої
дітям війною.
Епоха цифрових технологій і соціальних медіа відкрила нові можливості для
документування воєнних злочинів: щодня мільйони публікацій, відео, геолокаційних позначок і метаданих стають потенційними джерелами доказів для слідчих і прокурорів. Водночас ці технології несуть і значні ризики.
Конфіденційність постраждалої дитини або дитини-свідка у кримінальному провадженні є не лише юридичним обов’язком держави, а й фундаментальною передумовою її відновлення.
У цих умовах документування злочинів проти дітей є критично важливим для
забезпечення невідворотності відповідальності та має здійснюватися з безумовним
дотриманням балансу між збором доказів і захистом конфіденційності дитини.
